Як динозаври навчилися ходити: викопні сліди розкрили еволюцію способу пересування

Ян Бартек – AncientPages.com –фосили

Дослідження фокусується на повторно досліджених і ново визначених відбитках ніг archosauriform, видобутих із об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО GEOPARC Bletterbach у Доломітах Італії. Archosauriform, еволюційні предки динозаврів і сучасних крокодилів, залишили ці відбитки. Раніше дослідники відносили ці слідові шляхи до ранньотріасових відбитків, таких як Protochirotherium, припускаючи, що тварини вже мали вертикальне, стовпчасте положення тіла.

Разом із тим, порівнявши морфологію слідів з зразками, що зберігаються в Університеті “Ла Сапієнца” в Римі та Naturmuseum Південного Тиролю в Боцені, команда визначила, що сліді належать до визначеного нового виду фосилій: Pachychirotherium gardenaensis (що означає “товстопалий хіротеріід із Гардени”).

Фізичні виміри та відношення кінцівок до вказують на те, що сліди можуть належати родині Erythrosuchidae або іншим важким кінцівковим архозавроморфам.

Pachychirotherium gardenaensis igen. et isp. nov. типовий матеріал. A–D, UR 75/2, голотип, пара правих пед–манус, конвексний гіперелієф: A, фото під кутом зверху зі світлом; B, фото під кутом справа зі світлом; C, псевдокольорове глибинне зображення; D, інтерпретаційний креслення. E–H, UR-NN 5, паратип, пара лівих пед–манус, конвексний гіперелієф: E, фото під кутом зверху зі світлом; F, фото під кутом справа зі світлом; G, псевдокольорове глибинне зображення; H, інтерпретаційний креслення. Усі шкальні палки відповідають 5 см. Джерело: Paleontology (2026). DOI: 10.1111/pala.70089

Дослідники, скласти карту слідових стежок, що простягаються від кінця пермського періоду до середини триасового, продемонстрували поступову, багатоступеневу замість різкої фізичної трансформації. Стародавні предки в кінці пермського періоду мали класичну, широку поставу; ця постава поступово змінювалася, аж доки в середині триасового періоду не набула повністю вертикального положення. Коли їхні тіла пристосовувалися, середні пальці ніг подовжувалися, щоб підтримувати швидше й більш придатне для бігу ходіння; тварини почали ходити не на плоских стопах, а лише на пальцях.

Тим часом систематичне зменшення розмірів кистей змінило розподіл ваги та заклало біологічну основу, яка дозволила наступним динозаврам успішно ходити на двох ногах.
Як зазначив д-р Маркетті, викопні сліди ніг у випадках, коли кісткові рештки трапляються рідко, дарують цінні біологічні уявлення та забезпечують прямий, живий запис доісторичного руху.

Дослідження опубліковано у журналі Palaeontology.